Як я шукав, де загинув мій дід. Частина 4. ШТАЛАГ 308

Пошуки в інтернеті дали багато інформації, яку хочу тут навести як орієнтири і ілюстрації іншим шукачам, а також поділитися враженнями від знайденого про ті часи і події.

Є багато різних джерел про згаданий в назві концтабір, в т.ч. різні форуми, але найбільш доступно, повно і чітко написав про шталаг 308 в Нойхаммері-Свєнтошуві В.В.Черновалов. Нижче я буду наводити цитати з його роботи (виділені фоном), а щоб ознайомитись з оригіналом – зайдіть на artofwar.ru.

Коли я сам почитав Черновалова, на початках був вражений. Лише потім, через пару днів прийшло розуміння тих вражень: ми, люди, схильні забувати деякі речі, які в даний момент прямо нас не стосуються. А ще більше забуваємо обставини чи причини, які привели до цих речей.

При пошуку додаткового матеріалу про Нойхаммер прийшла думка поділитися здобутим, але, щоб іншим було в повній мірі зрозуміло, як все відбувалося, довелося шукати фотоілюстрації. На жаль, автентичних не знайшов. В ті часи Нойхаммер могли фотографувати лише німці, а нині виставляти ці фото на загальний огляд їм, напевно, не дуже хочеться, тому й важко знайти їх. Проте фото, відзняті приблизно в ті ж дні, в тих самих місцях і при таких же процесах, мені вдалося знайти: на російському форумі колишніх військових, що служили в цих місцях, в Бундесархіві зображень, та Кіно-фотоархіві Шиндлера (не вказую лінк - загубив). При перегляді зображень їх можна збільшити, клацаючи мишкою на них.

Шталаг 308 (VIII E), Нейхаммер [полное название: Kriegsgefangenen Mannsschtatsstammlager -стационарный лагерь для военнопленных] был создан 4 апреля 1941 года на территории VIII военного округа Германии и был предназначен для приема советских военнопленных.

Первая партия военнопленных была доставлена в лагерь 17 июля 1941 года. [По другим источникам: 12 июля 1941]. Часть прибывших после регистрации 21 июля была переведена в шталаг III B, Фюрстенберг.

Следующие эшелоны прибыли 24, 25, 26, 27, 28, и 31 июля. В большинстве своём это были военнопленные из Белостокского окружения, но среди них встречаются гражданские и жители г. Львова. Предположительно, общая численность прибывших в июле 1941 года советских военнопленных составила около 21 000 человек.

3 августа прибыла еще одна большая партия военнопленных.

Ось така вона була, дорога в неволю:

Але не всі доїхали:

Всему составу лагеря 1, 16, 20, 26 и 27 августа была сделана прививка от тифа. К концу августа в шталаге Нейхаммер было зарегистрировано около 30 000 человек.

3 и 8 сентября часть военнопленных была переведена в шталаг III C, Альт-Древиц.

11, 15, 20, 26, 27 и 28 сентября в шталаг Нейхаммер прибывали новые партии военнопленых. Предположительно, их регистрация началась позднее, так как порядок записи личных номеров военнопленных номеров не совпадает хронологически с датами прибытия в лагерь. Возможно, что это связано с большим количеством прибывших - около 10 000 человек. К концу сентября в шталаге Нейхаммер было зарегистрировано чуть больше 40 000 человек.

Як видно, німці готувалися до війни і до прийому полонених, але, маючи попередній досвід щойно проведених воєнних операцій у Європі, навряд чи очікували, що полонених буде така кількість. Але то – завойовники. А в Союзі, чи хтось переживав за це? Чи у кого-небудь із тогочасних військових чи партійних вождів хоч би думка виникала, як полегшити долю полонених?

Ось фото, як групка військових і цивільних здається в полон:

А так - попадали цілими полками чи дивізіями (на жаль, підходящі для таких випадків фото знайшов лише з 1942 року, з-під Харкова), та створювали тимчасовий табір просто в полі:

Очевидно, німці зразу ж прагнули встановити твердий порядок на окупованих територіях, щоб не мати мороки із затримками в наступі, тому жорстко поводилися щодо найменших проявів непослуху чи якихось порушень. Завойованих могла чекати кара смерті за збройний опір, втечу, переховування, або навіть без прямого порушення, а як закладників. Нижче - серія знімків про щось схоже.

Група полонених, військових і цивільних, чекає на свою долю. Кожен зайнятий своїми думками, і ці думки не радісні… Окупанти ж розкуто обговорюють якісь події чи просто хваляться успішно завершеною операцією. На задньому плані взвод солдатів в повній виправці і при зброї отримує інструктаж від офіцерів. Клікніть для збільшення:

Хоч зараз і в одній колоні, але різними шляхами потім підуть. А на марші немає відмінностей між солдатами і бранцями, і останнім трохи легше, бо думка слідкує за темпом: раз-два, раз-два…

Одні, готуючи собі яму, виконали останню роботу, і тут залишаться. Для інших – робота тільки починається. Зверніть увагу, як по-різному ціляться і стріляють солдати. Для них це, можливо, вперше, і тому ця екзекуція має ще одну мету - офіцер повинен навчити підлеглих стріляти в людей безжально і без емоцій.

Ще одна думка. Бачите куряву за полоненими, коли їх розстрілюють? Її здійняла куля, чи декілька куль. Якщо виходити з того, що з відстані десяти метрів просто неможливо не влучити у постать, то виходить, що хтось із солдатів свідомо відвів зброю…

Зате коли офіцер добиває поранених – це гуманність офіційна, і лише така допускається:

Свидетельство очевидца

"Среди густого векового леса ровная площадка песчаной земли обнесена сеткой проволочного ограждения. Деревья почти вплотную подступали к огороженному прямоугольнику.

Перед единственными входными двойными воротами, затейливо скрученными из колючей проволоки, по обеим сторонам с внутренней стороны, образуя проход, расположены в ряд по три клетки размером 2x2 метра из той же проволоки. Это карцеры. Все заполнены. Свободных нет. Чем-то провинившиеся имеющие силы стоят, шатаются, переступая с ноги на ногу. Большинство лежат, свернувшись калачиком, с острыми выпирающими лопатками...

Тысячи советских военнопленных в одиночку и группами бесцельно бродят по этому загону. Ярмарочную пестроту напоминает разнообразие форм и расцветок одежды заключенных. Летние гимнастерки, шинели, гражданские костюмы, плащи, демисезонные пальто, сорочки.

Вторая половина сентября 1941 года.

В хорошую погоду днем тепло, но ночи страшны. От холода, пронизывающего и леденящего, нет спасения. Единственное сооружение внутри загона — бетонная уборная, которая укрывает от стужи несколько десятков пленных, которые стоя спят, согревая друг друга. От невероятной тесноты упасть невозможно, но кто упал — верная смерть. Места на ночь в уборной захватываются днем.

Холод заставлял зарываться в землю. Песчаный грунт легко поддается разработке. Небольшими группами в 2-3 человека желающие роют ямки, чтобы можно было, прижавшись, сидеть в них. Кто имеет шинель или пальто, укрываются сверху. Так по лагерю ежедневно появлялись бугристые участки с сотнями ямок, которые зачастую превращались в могилы для тех, кто не успевал выбраться из них при стихийном наскоке обезумевшей толпы.

Почти каждый день для развлечения администрация лагеря перебрасывала через колючую проволоку в толпу руками охранников брюкву. Перебрасывали в разных местах и в разное время. Потерявшие от голода и холода разум тысячи людей набрасывались на брюкву. Они метались по лагерю от одного места переброса к другому. Десятки трупов и сотни покалеченных оставались на местах трудновообразимых свалок. Ямки-укрытия затаптывались со всеми теми, кто не успевал выбраться из них, и бугристые участки превращались в ровные поля с торчавшими вверх руками, ногами, туловищами.

Нижче на знімку – полонені 1 жовтня 1941 року в Маутхаузені. Але вони жили не на голій землі, а в бараках, тому виглядають набагато краще, ніж у Нойхаммері. Але гляньте на їхні лиця – вже видно наслідки голоду:

Несмотря на постоянную опасность быть заживо погребенными, холод заставлял рыть новые укрытия, которые на следующий день или через день опять превращались в могилы.

Сохраняя все меры предосторожности, можно было предохранить себя от последствий всевозможных провокаций, но от голода, холода спасения не было. Не было и малейшей надежды на изменение условий. Каждый день уносил оставшиеся силы. Странно было смотреть на товарищей. Поползли слухи о попытках людоедства. Нужно было что-то предпринимать, что-то делать, иначе неизбежная смерть.

Погожев Андрей Алесандрович

Свидетельство очевидца

"... огромная огороженная территория и полное отсутствие каких бы то ни было жилищ. Стоял октябрь, а у нас не было ни сапог, ни шинелей, ни шапок. Мы устраивали себе жилища, кто как мог — чаще всего выкапывали ямы в песке и покрывали их корнями деревьев, попадавшимися при копке. По утрам палками и плетками выгоняли нас немцы на поверку.

Ночи становились все холоднее. Не выдержав голода и холода, многие военнопленные умирали. Наконец немцы решили построить для нас землянки. Наши новые жилища — бараки строились так: выкапывались ямы длиной метров 100 и шириной метров 8, сверху ямы покрывались цельными хвойными деревцами: стволами вместе с ветками. Деревья мы таскали из леса, находившегося за территорией лагеря. Под усиленным конвоем на рубку леса ежедневно водили человек по 80, по 100.

Стенькин Павел

В начале октября 1941 года несколько тысяч человек были направлены в команду № 46, Аушвиц -- место прибытия лагерь СС Аушвиц (Освенцим). В личной карте военнопленного делалась отметка "Kdo 46, Auschwitz". Прибытие подтверждалось записью "SS lager Auschwitz zugang am 8. 10. 41 aus stalag 308".

Переводы состоялись:

- 4 октября - 2.014 человек,

- 6 октября - около 2 тысяч человек с прибытием в Аушвиц 8 октября,

- 13 октября - около 2 тысяч человек с прибытием в Аушвиц 14 октября.

Имеющиеся сведения о других перемещениях военопленных в октябре таковы:

- 13 октября - в шталаг XIII A, Зульцбах-Розенберг,

- 18 октября - в шталаг III C, Альт-Древиц,

- 23 октября - в шталаги XVIII A, Вольфсберг, в XVIII С (317), Маркт-Понгау и в XVIII D (306), Марбург.

Последние партии военнопленных прибыли 14, 28 и 29 октября 1941 года. Известный максимальный регистрационный номер военнопленного: № 308 - 57 057.

30 сентября, 2, 7, 10, 14, 18, 20 и 25 октября в лагере проводились прививки от тифа.

Ось як очевидці описують те, що там відбувалося в жовтні:

Об этом периоде имеется свидетельство очевидца (№ 308 - 41 086):

" (из лагеря Хелм) в октябре 1941 года ... Пригнали в лагерь № 308. Пленных было очень много, и каждое утро на фургонах вывозили по 200 человек мертвецов. Ужасные условия: питание один раз в сутки -суп из брюквы и шпината. Ночью холод, днем снова дубинки и стрельба из автоматов по живым мишеням. Вшей было столько, что казалось земля дышит. Я заболел тифом. Превратился в живой скелет. Лежал в санчасти тут же, в лагере."

Лузин М. С.

На рубеже 1941-1942 гг. в шталаге Нейхаммер от сыпного тифа умерло от 4.000 до 6.000 военнопленных. Эпидемия тифа была преодолена только в феврале 1942 г. До этого времени лагерь находился на карантине.

В апреле 1942 года предполагалось прибытие в Нейхаммер ещё 10 000 человек. Но в документах сведений о поступлениях военнопленных не имеется.

Сведения о последних перемещениях военнопленых таковы:

- 1 марта - в шталаг 318 (VIII F) Ласмдорф,

- 16 мая - в шталаг VIII А, Гёрлиц,

- 1 июня - в шталаг VIII C, Саган,

- 2 июня - в шталаг 318 (VIII F) Ласмдорф,

- 22 июня - в шталаг VIII C, Саган.

В июне 1942 года шталаг (в Нойхаммері – Я.О.) был ликвидирован как самостоятельная единица и продолжил существование как филиал шталага VIII C, Саган.

Примітка: німецьке Sagan, а польске - Źagań, тому зараз місцевість зветься Жаґань. Є доступний сайт-музей про згадуваний шталаг VIII C. - Я.О.

А ось що пише про шталаг 308 в Нойхаммері польський історик J.Horyń в книзі "Historia obozów w Świętoszowie" (маю надію, що читачі зможуть осилити польський текст, або оцінити цифри):

Stalag 308 Neuhammer był obozem przeznaczonym dla jeńców radzieckich. Przygotowania do jego organizacji rozpoczęły się już wiosną 1941 roku, a pierwsi jeńcy pojawili się na początku lipca 1941 roku. Obóz rozlokowano na piaszczystym terenie w sąsiedztwie istniejącego Stalagu VIII E. Przygotowanie polegało na ogrodzeniu terenu drutem kolczastym i podzieleniu na sektory. W pierwszym okresie jeńcy mieszkali pod gołym niebem i z czasem zaczęli budować ziemianki przykrywane gałęziami. Warunki bytowe i wyżywienie były bardzo złe. Jesienią 1941 roku zaczęto budować drewniane baraki i część jeńców została do nich przeniesiona. Szacuje się, że do końca 1941 roku do obozu trafiło około 120 tysięcy jeńców z Armii Czerwonej. Trudne warunki egzystencji, złe wyżywienie, brak opieki medycznej i ciężka praca powodowały dużą śmiertelność wśród jeńców. Występowały przypadki mordowania jeńców przez strażników. Wybuchały epidemie tyfusu i czerwonki.

W obozie mogło stracić życie nawet do 50 tysięcy jeńców. W obozie trwał werbunek do formacji wojskowych współpracujących z Niemcami, między innymi do Armii gen. Własowa zaciągnęło się około 6 tysięcy jeńców Stalagu 308. Pod koniec 1942 roku jeńców z obozu przeniesiono do Stalagu VIII C i VIII E, a obóz zaczął spełniać inne zadania.

До всього, викладеного вище, можна добавити і деякі інші історичні деталі, пов'язані з цим концтабором та місцевістю.

В апреле 1941 года на учебном полигоне Нейхаммер формировалась специальная диверсионная группа "Нахтигаль", ("соловей") получившая своё название, благодаря хору группы. В основном в неё входили молодые украинцы, ранее служившие в польской армии. Основной задачей группы было не ведение боевых действий, а, скорее, пропаганда лояльности "третьего рейха" к украинцам. 18 июня украинцы приняли присягу на верность украинскому государству и были переброшены в приграничные районы СССР, где с начала войны вместе с полком "Бранденбург 800" участвовали в захвате Львова.

С марта 1942 года в Нейхаммере начинается формирование особого соединения "Bergmann" ("Горец"). В его состав входило спецподразделение "Тамара I", включавшее в себя добровольцев из числа военнопленных. Общая численность кавказцев (азербайджанцев, армян, дагестанцев и грузин) достигала 1 100 человек.

А вже весною-літом 1944 р. в Нойхаммері формувалася і готувалася до боїв вже українська дивізія СС "Галичина"; детально розповідає це сайт про історію цієї дивізії.

У лютому 1945 року Нойхаммер був звільнений від німців. Як і до, після війни в цьому районі знаходився військовий полігон - в цій місцевості такі самі соснові ліси і піски, як у нас на Яворівському полігоні. До 90-х років минулого століття там були розквартировані військові частини Радянської Армії.