Як я шукав, де загинув мій дід. Частина 1. ВИПАДОК

З кінці 2007 - початку 2008 року мені прийшло на думку створити сімейний цифровий фотоархів. Я вирішив оцифрувати старі фотографії, які тільки були в родині. Деякі, що були під руками, відсканував та попрацював над їх якістю. Але ще багато яких фото, про які я пам'ятав з дитинства, просто не міг знайти. Декілька разів приїздив до батьків, і пробував шукати по різних закапелках ще і ще, але – без успіху.

Якось після Великодніх свят 2009-го мій племінник Олег, якого я також підключав до пошуків і який виявив до цієї справи зацікавленість, передав мені скани старенької, потріпаної книжечки про отця Попеля та його сина, з якими в селі пов'язана велика історія піднесення українства та патріотизму. Через пару тижнів я переслав йому оцифрований і вивірений мною текст цієї книжки, та фотографії до неї, які він розмістив на сайті Малнова.

Під час обговорень цієї книги та інших речей щодо історії села, з поважного віку односельчанами, Олег випадково виявив у них фотографію сільського оркестру 1939 року, на якій між іншими виявився мій дід Григорій, що загинув в 1941 р.!
Ось вона, ця фотографія (клацайте для збільшення):

Тут треба дати уточнення, що діда я ніколи не бачив, оскільки дома чомусь не збереглося жодного його фото. Батько також не пам'ятав його, оскільки йому було 4 роки, коли дід пішов до війська і загинув…

Зрозуміло, що і батько, і я, та й інші в родині, довго вдивлялися в обличчя діда Григорія, збережене на випадково знайденому фото. Так він виглядав:

В родині про загибель діда Григорія знали небагато. Дід в числі багатьох земляків, тридцятирічним, навесні 1941 року був мобілізований до Червоної Армії. До початку війни його частина знаходилася в Дрогобичі, на формуванні і навчанні. Не було відомо ні роду військ, ні номера частини, в яку дід був призваний. З початком війни разом з частиною потрапив у полон, можливо, що й без бою. Концтабір, в який він попав, знаходився на сході Німеччини, а після війни ця територія перейшла до Польщі; сама ж місцевість звалася Новий Ґамер. Полонені працювали на різних роботах, а мій дід – на якійсь цегельні. Одного разу відбувся авіаналіт, після якого дід з робіт до табору не повернувся, ймовірно – загинув під час нальоту. Цю інформацію передав односельчанин, який був з дідом в цьому таборі, і якимось чином залишився живим і повернувся в село.

Ніяких інших деталей ніде отримати не вдалося. Колись, за радянських часів, батько два рази звертався до військкомату, щоб допомогли відшукати могилу діда, але ніякої нової інформації не отримав – не знайшлося. Так все і залишилося. Ну а ми, в ті часи ще діти (діти 1960-х), виховувалися фільмами, книжками про Велику Вітчизняну війну, помпою державних і шкільних святкувань Днів Перемоги та Революції, знали, що дуже багато людей полягло в цій війні без сліду, і знали, що держава прикладала зусилля (і постійно демонструвала це) в пошуку згинулих безвісти. Тому і зформувалося ще з дитинства в голові, що ця безвісність, раз не знайшлося нічого за радянських часів, – назавжди…