Як я шукав, де загинув мій дід. Частина 5. РЕЄСТР СМЕРТЕЙ

При пошуку загиблих в МЕМОРІАЛі можна отримати не тільки короткі сухі відомості про загиблу людину, але й скани первинних документів, звідки ці відомості були взяті. Це можуть бути різноманітні рапорти, звіти, особисті карти полонених, та інші документи. Раніше я вже згадував про деякі з них і публікував як зразки, в частині 2.

В деяких випадках пошук видавав, як первинний документ, листок концтабірного реєстру, де німці реєстрували смерть в'язня, ось такий: 

Для того, щоб збільшити зображення, клікніть на ньому; ви побачите копію розміром 450 кбайт, а якщо не шкода завантажити від 1 до 1,5 мбайт, то можете глянути оригінал. Як ви побачите на цьому листі реєстру, в деяких місцях є пошкоджені записи, а нижній запис під порядковим номером 29 настільки нечитабельний, що перекладач його не зміг перевести, і відповідно й інформація про цю людину не внесена ні в яку базу даних, і автоматичний пошук провести не можна. 

Але, оскільки я шукав свого діда, якого звали Григорій і який був 1911 року народження та народився в Малнові, то я, незважаючи на розпливчатий запис, все-таки зміг розрізнити, що під цим 29 номером – не мій дід, а хтось інший.

Це наштовхнуло на думку: можливо, десь на інших листах реєстру я все-таки зможу зорієнтуватися і прочитати запис про діда там, де перекладач цього не зміг.

Як невеличкий відступ: невідомо, де і як були знайдені ці реєстри, де і в яких умовах зберігалися, але відомо, що їхній переклад чомусь зроблено лише у березні 1982 року. Ось підписи перекладача і його керівника: 

Оригінал обложки реєстру – тут. Додам, що реєстр перекладало декілька перекладачів, і всі вони або по-різному ставилися до дорученої справи, або робили різну кількість помилок.

Після деякого вивчення механізму видачі зображень сайтом МЕМОРІАЛ я зміг визначити папки, де знаходяться файли зі сканами реєстру смертей в шталагу 308 в Нойхаммері, і по мірі можливостей став передивлятися їх, сторінку за сторінкою. 

Зразу ж, перших сторінок реєстру, йдуть, між іншими, знайомі прізвища (Кархут, Даниляк, Саїк, Рожак) та місцевості (Рогізно, Арламова Воля, Малнів, Боляновичі, Старява). Це мотивує майже без передиху переглядати сторінки в надії, що ось-ось побачу контури розшукуваних, очікуваних слів… 

З'являється додаткова надія, що прізвище спотворене німцем при реєстрації, а потім перекладачем при перекладі, наприклад, як ці: Жвок – Жук, Заїк – Саїк, Шехинськи – Шегинський, та інші, досить багато варіантів. Тому починаю шукати також співзвучності… 

Дуже швидко, вже з 19-ї сторінки реєстру, записи стають менш детальними або й цілком без деталів. Німці починають вносити в реєстр групи (від 2 до 80! чоловік) не розпізнаних, пишуть, що померли до реєстрації: 

Можете роздивитися оригінал скану листа.

Далі в реєстрі зустрічаються випадки, коли в причинах поховання неідентифікованих тіл вказано, що нібито ці полонені не зберегли при собі знаки ідентифікації. До речі, такими знаками були стальні або пластмасові жетони, що містили номер шталагу та номер полоненого: 

При смерті полоненого його жетон розламували, і одну з половинок забирали для реєстрації, а другу вкладали йому до рота. Таким чином, коли це робилося акуратно, в майбутньому при ексгумації таких масових захоронень тіла можна було ідентифікувати. 

Вертаючись до цілі пошуків, наперед скажу: перелопатив весь реєстр, але нічого однозначного так і не зміг знайти. Лише в одному місці щось схоже, але неоднозначне – у записі 5264 чітко видно ім'я "Hrenko", тобто "Гринько" або теперішнє "Григорій", та місяць і рік народження "12.1911":

Можете уявити, як забилося серце, коли я побачив цей запис… На жаль, всі мої спроби обробити зображення, щоб воно було більш чітким, не допомогли однозначно прочитати прізвище і місце народження. Можливо, читачу, що ти – спеціаліст із комп'ютерної графіки, і зможеш більше інформації одержати? Тоді прошу: допоможи. 

На цьому, принаймні в даній частині, можна би було поставити крапку в описі моїх пошуків. 

Але, коли обробляється такий масив інформації, як цей реєстр смертей, вражень в будь-кого буде – понад край! Щоб читач мав повну картину того, що відбулося з полоненими в шталагу 308, коротко приведу тут отриману при обробці статистику, та добавлю ще деякі окремі відомості, що привернули мою увагу. 

Всього на МЕМОРІАЛі я знайшов три журнали, в яких зареєстровані смерть і поховання полонених на т.зв. "новому руському цвинтарі" (Neuer russischer Friedhof) в Нойхаммері, в шталагу 308, в 1941-1942 роках. Я так деталізую, бо під назвою "концтабір в Нойхаммері" криються декілька його відділень, і слід розрізняти шталаг 308 і шталаг VIII E. Щоб було наочно, нижче наводжу стару, 1941 року, карту колишнього Нойхаммера (автор – вже згадуваний в частині 4 польський історик та архітектор Jerzy Horyń) та супутниковий знімок теперішнього Свєнтошува, з окресленими на них межами шталагу VIII E (позн.A), шталагу 308 (позн.B), цвинтаря з поокремими могилами (позн.D), та цвинтаря з масовими могилами (позн.E).

Ну й щоби потім не повертатися до карт-схем, добавлю, що у лівій верхній частині супутникового знімка жовтим трикутничком я позначив місце, де при дорозі, що веде до Свєнтошува, встановлено пам'ятник загиблим в Нойхаммері під час війни 1941-1945 рр. полоненим: 

Повертаємось знову до шталагу 308. Загалом в згадуваних трьох журналах на 458 сторінках зареєстровано смерть і поховання 11192 полонених, починаючи від 15.07.1941, і до 26.03.1941. Оскільки відомо, що шталаг в Нойхаммері існував до літа 1942 року, коли його було переведено спочатку в Сумську область, а потім під Курськ, то виходить, що десь має бути ще частина реєстру, від 26.03.1942 до літа. 

Що ж іще кажуть реєстри? 

З вище наведеної першої сторінки реєстру бачимо, що перші 29 полонених шталагу 308 померли і були поховані протягом місяця: від 17.07.1941 до 14.08.1941, з них у липні – всього 4.

Судячи з табірних номерів похованих, на початок серпня полонених в таборі було зареєстровано від 25 до 30 тисяч: 05.08.1941 поховано полоненого з номером 24842, 18.08.1941 – з номером 28272, а 19.08.1941 – з номером 30073. А взагалі, шталагівського номера, більшого за 58 тисяч, я в реєстрах не зустрічав.

Якщо підбити по реєстрах, як гинули полонені щомісячно, то виходить така картина: 

1941.07 – 4 
1941.08 – 103 
1941.09 – 709 
1941.10 – 2971 
1941.11 – 4416 
1941.12 – 1727 
1942.01 – 713 
1942.02 – 380 
1942.03 – 169 

Від чого гинули? Про це написано в попередніх частинах, там є свідчення очевидців. А що стосується записів у реєстрах, то я не дуже сильний в німецькій, тим паче в медичних термінах, і не можу навести статистику. Проте для прикладу скажу, що коли робив вибірку по Залужжю, то з цього села 5 людей загинуло, а причини записані такі: 

28.09.41 – Enteritis (рвота зі слиззю, понос) 
20.10.41 – Kreislaufschwaeche (недостатність, слабість кровообігу) 
24.10.41 – так само недостатній кровообіг 
28.10.41 – Uunderernaehrung (недоїдання) 
05.12.41 – Poliartriti (поліартріт) 

Тут треба робити поправку. Певно, що ніхто там нікого ретельно не обстежував, і причини глобальніші: голод, холод і антисанітарія. Але формальності дотримувалися.

Цікаво, що при реєстрації переважно зустрічається ситуація, коли записували захоронених групками: наприклад, декілька чоловік, вихідців із Західної України, а потім так само декілька – але вже вихідці з-за лінії Керзона. Звідси ясно, що групувалися полонені в основному відповідно до земляцтва, особливо західняки.

Як приклади схильності до підтримки земляцтва в шталагу та свідчення його сили, хочу описати два випадки, що впали в око при перегляді реєстру і справили надзвичайно потужне враження. 

14.02.1942 зареєстровано смерть і захоронення Турціка Михайла з с.Войткова (Wojtkowa), і Ковальчика Гриця, з с. Тшцянець чи по-нашому Тростянець (Trzcianiec). Ці села в Польщі – сусідні,  напівдорозі між Перемишлем і Сяноком, або 30 км на південний захід від прикордонного переходу Шегині-Медика. Так от: ці хлопці занесені в реєстр смерті під порядковими номерами відповідно 10943 і 10944, а їхні шталагівські номери, які вони отримали при поступленні – оцініть гру чисел – відповідно 42 і 43! Ось так: прийшли хлопці в першій колоні на початку липня 1941, і вдвох, зубами, нігтями, надлюдськими зусиллями разом трималися аж до спільної смерті 14 лютого 1942! 

Схожий випадок із моїми земляками з сусіднього села: двоє 24-річних хлопців зі Старяви, шталагівські номери 3346 та 3359 (теж попали в табір на початку липня, в числі перших), Буньо Михайло і Якимець Теодор – так само, видно, допомагали один одному і трималися разом аж до кінця. Померли вони 28 і 29 листопада відповідно, і поховані разом 29.11.1941. 

Хлопці-хлопці! Були ви молоді, сильні, витривалі, хитрі, дружні, протрималися набагато довше за інших, ще трохи, і переживете – але коли косить коса, трава не встоїть! 

Якщо взяти найближчі села, то з них залишилося в Нойхаммері (зареєстрованих та ідентифікованих): з Малнова – 14 чоловік, з Арламівської Волі – 14 чоловік, зі Старяви – 13 чоловік, з Черневого – 4 чоловіка.

Чому так все відбувалося? Ще один штрих, який може дати відповідь: те, що серед зареєстрованих лише двох-трьох я бачив у чині "сержант", це найвищий чин, що зустрічався; всі ж інші повально – зареєстровані як рядові. Прошу читача обдумати причини і наслідки такого стану. 

Стосовно акуратності ведення реєстру, і його зберігання. Я вже писав вище, що зі зростанням числа щоденних захоронень німці дозволяли собі робити записи про захоронення цілих груп неідентифікованих осіб. В реєстрах 3050 осіб, або майже кожний четвертий із 11,2 тис. зареєстровані саме так! І якщо на початках реєстру в причинах зустрічалося пояснення "померли до моменту реєстрації, тому більш детальні відомості відсутні", то потім все частіше писали "ці полонені загубили свої особисті знаки, тому поховані як невідомі". Ну й ще додам, що з решти – 520 записів на 90% неможливо зрозуміти, настільки розпливлося чорнило під дією вологи. 

Так що, можливо, серед цих 3050 – мій дід Григорій?