субота, 6 березня 2010 р.

Як я шукав, де загинув мій дід. Частина 9. ПРО "НАХТІГАЛЬ", ДИВІЗІЮ СС "ГАЛИЧИНА", ТА ЇХНІХ ОБВИНУВАЧІВ


На СНД-шних сайтах новин, засобів масової інформації, політологічних сайтах та на форумах, тільки-но виникає тема другої світової війни, де менше, а де й із завидною регулярністю, зустрічаються публікації та коментарі, які ганять "зрадників", "прислужників фашистів", "нацистів" і т.ін. На першому місці в них згадують недобрими словами, як правило, батальйон "Нахтігаль", дивізію СС "Галичина", УПА, ОУН, бандерівців, українських націоналістів. Закладений там градус ненависті приводить до того, що в загальній ментальності суспільств збільшує розбрат і сіє ворожість між потенційно братніми народами; як правило, ці публікації чи коментарі супроводжуються словесними сутичками між прихильниками та противниками викладених в них поглядів.

Шукаючи матеріали про війну, концтабори, і про Нойхаммер, де формувалися, проходили навчання і бойову підготовку "Нахтігаль" і "Галичина", на форумі ВПС ПГВ я відчув, як без будь-якого приводу і не в тему нагнітається якась недобра ворожість до українців-галичан та, не втримавшись, вступив у таку перепалку.
Трохи моєї агресивності в коментарях не зашкодило, зате зупинило охаювання і повернуло форум до своєї теми. Виходить, що коли більш-менш логічно викласти думку, то навіть в таких болючих питаннях можна знайти якщо не порозуміння, то прийнятний компроміс.

Взагалі, вже досить тривалий час маю рефлексії відмічати випадки схожої позиції щодо "западенців", і чим далі, тим більше це чомусь приводить до якогось невеселого, гнітючого настрою від масовості явища. Інколи реагую, а інколи – ні, одного разу знаходяться аргументи, а іншого – не вдається в азарті спору підібрати потрібні й зрозумілі слова. Тому вирішив: в міру можливостей повно, відсторонено і дохідливо описати тут основні, істинні чинники, а також позиції і аргументи сторін в цьому спорі. Маю надію, що це допоможе читачам, спокійно і без емоцій прочитавши написане, зважено все обдумати, й дещо змінити своє ставлення до тих давніх подій, та спрямувати свої помисли і енергію не на надумані безплідні і шкідливі чвари, а на насправді реальні і життєві речі.

Як формується світогляд людини? Чим вона керується у своїх думках і діях? Що змушує її іноді так гостро виказувати свою позицію, що потім десятиліттями це згадують? В даному випадку нас цікавитимуть причини, механізми, які привели значну частину передвоєнної західноукраїнської громади до націоналістичних устремлінь, та до рішення вести збройну боротьбу із Радянським Союзом, в тому числі й під німецьким командуванням.

Почну з того, що з давніх часів у західних українців було, як і зараз в них є, так само як в переважної більшості населення країн Східної Европи, багатовікове, майже інстинктивне, не зформульоване словами чітко пункт за пунктом, устремління рухатися подалі від Сходу, а поближче до Заходу: до охайності й порядку як в довкіллі, так і в житті, до якіснішої і сучаснішої техніки, до освіти, до кращих доріг, до комфортнішого життя, до зформованого суспільства, до більш людяного ставлення до особистості, і ще з багатьох інших життєво важливих причин. Таке твердження є правильне, і воно підтверджується хоч би напрямом еміграційних потоків сучасності і недалекої минувшини, але дуже вже виглядає з області якогось ізотеричного. А нам би, матеріалістам, слід підключити до пояснень науку.

Якщо розбиратися без емоцій, а виходити тільки з законів біології та соціології, то мусимо прийняти як очевидне, що у формуванні світогляду людини головну роль відіграють її сім'я, освіта, самоосвіта, і суспільні впливи: культура, релігія, та різного роду пропаганда, в основному державна. Тобто: в алгоритми мислення і прийняття рішень людини, а відповідно – і всіх її дій чи поведінки, до заложених природою інстинктів з плином життя поступово додаються фрагменти перелічених попередньо впливів. Знаючи це, нині ми можемо з великою долею ймовірності відтворити, змоделювати фрагменти алгоритму мислення західноукраїнців середини 20 століття та їх орієнтацію: відносини в сім'ї, повага до батьків, господарські навички, релігійність, повага до держави, які взагалі бувають держави, до якого народу ми належимо, чому ми не маємо своєї держави, як отримати свою державу, і т.д. і т.п.

Щоб дати читачеві можливість оцінити це на підставі історичних даних, наведу декілька дат з історії Львова і Галичини:
1256 – перші згадки про Львів
1349 – захоплений поляками і  ввійшов у склад Польщі
1370 – ввійшов до складу Угорщини
1387 – повертається у склад Польщі
1704 – зруйнований шведами
1772 – ввійшов до складу Австрії
1918 – знову ввійшов до складу Польщі
1939 – у вересні став нібито українським, а насправді радянським
1941 – 30 червня залишений німцям
1944 – з 27 липня знову радянський

Звідси стає зрозумілим, що в 1939 році, перебуваючи останні двадцять один рік під впливом Польщі, а перед тим майже 150 років під впливом Австро-Угорщини, населення Галичини в масі (ще раз: в масі!) мало би бути формально патріотами Польщі, а неформально, в душі, відчуваючи польський гніт – патріотами своєї омріяної національної і незалежної держави.

Про що іще, як не про свою національну державу, могли мріяти західні українці в ті часи, коли жили майже поголовно в селах і важко працювали, займаючися хліборобством, а домінувало над ними міське населення – поляки і євреї (Ковба Ж. Людяність у безодні пекла. Поведінка місцевого населення Східної Галичини в роки "остаточного розв'язання єврейського питання"):

Перед другою світовою війною у Східній Галичині мешкали: 4 257 тис. (73,2%) українців, 948 тис. (16,2%) поляків (з них 73 тис. колоністів 1920-1930 рр.), 570 тис. євреїв (9,8%), 49 тис. (0,8%) німців та інших [9].
Галицьке населення було переважно сільським. У містах проживало лише 23%.
Дуже нерівномірним був національний розподіл міського і сільського населення. У містах переважали євреї і поляки. Ще з часів Австро-Угорщини - жило небагато німців.
Розмаїтим був і соціальний склад народів. Упродовж віків під впливом політичних і економічних обставин кожен з них зайняв певні соціальні ніші.
Українці у ХІХ - першій половині ХХ ст. пройшли усі стадії національного відродження. Від самоназви "русин" перейшли до самоназви "українець", що її офіційно не визнавали польські урядовці, оскільки ця назва об'єднувала українців-галичан з братами з Великої України.
За соціальним складом українці залишалися народом переважно аграрним. Ще у 1900 р. близько 95% з них займалися сільським господарством. Близько 1% працювали у промисловості і 0,2% у торгівлі. Українська інтелігенція, включно із священиками, складала невелику групу, що налічувала десь від 12 до 15 тис. осіб [10].

Кого ж тодішні західні українці могли рахувати своїми ворогами, недругами, або навпаки, симпатиками в своїх надіях?

Чи були на той момент чинники, які б зформували у галичан чи західноукраїнців патріотизм чи просто прихильність до тодішнього СРСР? Відповідаю: безнадійно мало. Західняки добре знали про комуністичну різню в Росії та Східній Україні в часи Революції 1917 року і наступної за нею Громадянської війни. Знали про криваві і безславні післяреволюційні походи Червоної Армії на Варшаву, які мали на меті розпалити світову революцію і наступний терор. Знали також і про Голодомор, який викосив мільйони їхніх братів за лінією Керзона. Очевидно, що знання цих речей однозначно могло викликати в людності Галичини лише відразу і ворожість до СРСР, як до держави, де життя людини і її права не ставляться ні в що.

А що ж знали в ці часи західняки про Німеччину і Гітлера? Знали, що він демократично, на виборах, прийшов до влади, що з його приходом був ліквідований хаос в державі, і було ліквідоване безробіття. Знали те, що в Німеччині почалося масоване будівництво таких доріг, що простоять сотні років. Знали також, що що в тодішній Німеччині для простого трудящого люду настало відчутне покращення життя, настав не декларований, не деформований і кривавий, як в СРСР, а реальний соціалізм, включно з безкоштовними культурою, медициною та путівками до санаторіїв (соціальна політика, яка проводилася після війни в СРСР, майже повністю була зкопійована з довоєнної соціальної політики Гітлера в Німеччині). Знали також, що на початку 1939 року найвпливовіший американський журнал "Тайм" назвав Гітлера, як вождя німецького народу, людиною року, і що ним захоплювалася вся Америка. Відповідно до цього, зовсім не дивно, що галичани, як і інші народи Европи на той час, а особливо проста людність, відчували певну симпатію до Гітлера.

Що ж до різних аргументів, на зразок "як можна було співпрацювати з німцями, адже вони від природи фашисти, і Гітлер їх орієнтував на освоєння східних територій", і таке інше, то тут все просто. Ми маємо говорити не про якихось уявних абстрактних людей, таких собі аналітиків, начитаних і розумних (часто вони розумні заднім числом). Ми повинні пам'ятати, що мова може йти тільки про реальних, існуючих на той момент, звичайних пересічних людей в своїй масі, які нерідко були неграмотними і, як і зараз, піддавалися масованій обробці тодішньої пропаганди. Вони не те, щоби могли проаналізувати написане в "Майн Кампф", вони його взагалі не читали, а може й не бачили і не чули (це зараз з Інтернету можна завантажити чи з лотка купити, а згадайте: чи була ця книжка доступною 20 років тому?!). Якщо ж говорити ще більш в загальному, то можна сказати ще й таке: і в ті часи (як і тепер) були свої "політолухи", які привели (як і зараз приводять) просто "олухів" (вибачте за каламбур) до того, до чого привели.

Виходячи із написаного вище, можемо зробити тільки один висновок: думки і дії західних українців, які після поділу Польщі 1939 року і наступного короткого досвіду життя при радянській владі привели їх до вступу в батальйон "Нахтігаль", в дивізію СС "Галичина", чи в ряди бійців УПА, - є закономірними, і зумовленими тільки тим, що вони народилися українцями, та виросли і були виховані в тодішній Західній Україні (як сучасний приклад, можна навести хоч би Афганістан: власне лише там, а не в Росії чи деінде, населення стає "духами" чи талібами). Тому прості пересічні люди, патріоти своєї землі, галичани, яких початок війни розбурхав з їхнього важкого, але розміреного життя, вони в ті роки в принципі не могли бути симпатиками комуністів чи СРСР. Не їх вина, що вони попалися комусь по дорозі, вони просто при тій дорозі народилися і жили.

Відповідно, будь-які закиди західнякам щодо їхніх симпатій і дій в часи війни є не те що невірними та необ'єктивними, і ніяк не можуть прислужитися до якихось благих висновків або справ, а зовсім навпаки: вони є насправді лише зловмисним, злонаміреним нагнітанням ворожнечі між групами суспільств, з метою відволікання уваги цих суспільств від інших життєво важливих для них речей (можливо, цим групам було би краще задуматися: а хто ж на них зараз наживається і чому вони це дозволяють?).

Ви запитаєте, для кого це написано, що далі? А далі, знову ж таки, дуже просто. Треба зрозуміти, що люди, котрі вороже висловлюються про збройний опір західняків і все з цим пов'язане, є різними. У всіх них є свої окремі мотиви висловлювати те, що вони висловлюють. Тому пропоную читачеві разом подумати, чи є сенс комусь щось говорити, а кого взагалі не можна переконати.

Тут вже було згадано, що людина думає за таким алгоритмом, як вихована, і яких впливів зазнала. Зрозуміло також, що з плином часу, отримуючи нові факти і аргументи та їх аналізуючи, мисляча незаангажована людина може міняти якісь свої висновки, свої погляди на якісь речі, і це цілком природньо. Іноді це відбувається зразу, а іноді інерція отриманого раніше виховання викликає на деякий час несприйняття з принципу, та уповільнює процес зміни поглядів на роки. Якраз для таких людей, а також для молоді з її максималізмом (а таких є переважна більшість), все це і написано; вони зможуть зробити вірні висновки і переключитися з пошуку віртуальних ворогів на проблеми свого справжнього життя. А на загал, то такі люди, як правило, є і більш поміркованими і стриманими у висловлюваннях, та й вступають у перепалки випадково.

А от "заспівувачами" чи провокаторами, також як правило, є зовсім інші особи, і з інших причин. Їх є меншість, але зате яка активна: у своїх агресивних діях вони переважують більшість. Це можуть бути, наприклад:
-    нащадки колишніх можновладців, партноменклатури, високих військових командирів, НКВД-шників та інших катів народу, а також їх прислужників; їм або передалася сімейна імперська зверхність чи біологічна ненависть до простого люду, або вони хочуть уникнути спокійного методичного аналізу минулих подій і розголосу про "діяння" їхніх предків
-    сучасні ідейні маніпулятори суспільною свідомістю, що є на службі в держави, своєї або ворожої, чужої, чи у якихось інших груп (фінансових чи промислових); ці, крім вигоди, упиваються своїм демонічним розумом в оточенні таких самих, як вони
-    наймані вояки "незримого фронту", або бійці так званої "101-ї клавіатурної дивізії"; вони методично відробляють свої непогані зарплати
-    зіваки, простаки, котрі бажають відчути себе силою за рахунок приналежності до якоїсь потужної групи
-    всі, хто приклався до розвалу Союзу своїми діями або бездіяльністю, і має через це якийсь психологічний дискомфорт

У всіх у них є загальні риси: вони свідомо брешуть, зі злими намірами чи умислами, і ніколи не зупиняться та не визнають свою неправоту. Вони будуть без кінця займатися демагогією, наводити якісь аргументи, завжди брехливі або вирвані з історичного контексту, уповати до якихось високих або жалісливих почуттів, або прикриватися високопарними фразами на кшталт "у нас різна шкала цінностей", або просто обкладати матюками. Їм всім насправді не потрібна ніяка істина, і всі їх високопарні слова – лише димова завіса. Їхня справжня мета – брехнею втриматися на вищих суспільних щаблях, на яких вони можуть жити набагато краще за інших і за рахунок інших. На перепалки з такими, відповідно до висловлювань Путіна, дійсно не варто витрачати часу і енергії, а можна лише сказати: "Тьфу на вас!"

2 коментарі:

  1. Дякую автору. Напрочуд правдиво. Зачіпає. А як в блог вставити перекладач? pidchybii@ukr.net

    ВідповістиВидалити
  2. Приємно чути подяки...

    Щодо перекладача.
    Додати об'єкт "HTML/Java Script", а вже коли його редагувати, то вставити туди лінк, зкопійований із адресної стрічки бровзера, коли блог перекладається у гуглівському перекладачі.

    ВідповістиВидалити