В частині 4 цієї розповіді (ШТАЛАГ 308) я писав, що собою являв концтабір в Нойхаммері-Свєнтошуві. Свою тодішню розповідь завершив відомостями про перенос концтабору частково в Жагань, а частково під Суми, і також повідомляв, що там залишилася учбова база для підготовки різноманітних формувань, які воювали на стороні німців: турецьких, хорватських, кавказьких, а також української дивізії Ваффен-СС "Галичина". Щодо останнього, то зверніть увагу, якою мінливою і безжальною до слабших, незформованих націй буває політика, і якою буває іронія долі: українські хлопці вчилися воювати під німецьким керівництвом в тому ж самому місці, де два роки перед тим масово гинули в німецькій же неволі їхні брати!
За цей час назбиралося достатньо додаткової інформації, і тому я хочу доповнити історію концтаборів Нойхаммера-Свєнтошува, та внести деякі уточнення щодо поховань в'язнів.
На самому початку цієї історії, коли я лише розпочав пошуки і отримав перші результати, я не надавав великого значення повоєнній історії Нойхаммера. Розумілося, що раз територія перейшла в радянські руки, то все, що тут творилося, стало відомим та доступним, і нічого нового чи суттєвого не знайдеться. Але це, виявилося, не так. Тому зараз, для повноти картини, приведу декілька цитат щодо повоєнних часів і цих місць.
Нижче наводжу виділені фоном декілька витягів з тексту презентації Інституту Народної Пам'яті Польщі, перекладених мною, з чого можна почерпнути інформацію про те, що відбувалося в Нойхаммері-Свєнтошуві після відступу німців:
Табірна історія Свєнтошува не закінчилася в травні 1945 року. Ще в часі війни (радянськими властями – Я.О.) утворюється тут табір номер 76, до якого потрапляли німецькі військові, і цивільні, яких підозрювали у ворожому ставленні до Радянського Союзу. Колони полонених числом навіть 3,5 тисяч військових направлялися сюди із збірних пунктів цілого Нижнього Шльонська (нім. Нижня Сілезія).
У самому Свєнтошуві літом 1945 року перебувало понад 60 тисяч німецьких полонених.
Від самого початку НКВД вело відбір полонених, шукаючи членів НСДАП, Гестапо, формувань Ваффен СС. Вони вивозилися до Радянського Союзу. Іншу групу становили різного роду спеціалісти, потрібні для пуску заводів і фабрик, що вивозилися з окупованих Червоною Армією територій.
Ситуація в'язнів нагадувала умови в німецьких концтаборах. Полонених змушували працювати, але їм дозволялося організовувати спортивне, релігійне і культурне життя; лікували їх німецькі медики, проте нестача ліків та лікарських засобів були причинами багатьох смертей. Полоненим не дозволялося листування з сім'ями.
У таборах не було випадків масових розстрілів полонених. Основними причинами смертей були марші смерті (від табору до табору), інфекційні хвороби (тиф, червонка), недоїдання і табірний синдром. В Свєнтошуві тіла вивозилися за територію табору і ховалися в загальних могилах.
Восени 1945 року російські власті передали польській стороні табори полонених в таких місцевостях: Жаґань, Любань, Кристковіце, Сєнявка та Свєнтошув. Полонені з цих таборів мали бути направлені на роботи на польські гірничо-переробні підприємства і вугільні шахти. Незважаючи на таке офіційне вирішення в листопаді 1945 року, табір в Свєнтошуві існував під егідою НКВД принаймні до 1952 року, як місце ізоляції посиленого режиму.
Як бачимо, на місці німецького концтабору, після того, коли фронт пересунувся на захід, утворено концтабір іншої воюючої сторони, де також утримувалися великі маси полонених, але вже німців. Вони так само гинули тут, від недоїдання, інфекційних хворіб та під час піших переходів між таборами; але чисел не маємо, можемо лише припускати, що гинуло їх, напевно, менше, ніж наших в 41-42 роках. Щодо поховань, то не маю наразі інформації, де саме ховали загиблих німецьких полонених: чи поряд з нашими, чи в якомусь окремому місці? Єдине з доступних нам на цей момент офіційних джерел, яка може щось пояснити – схема, складена архітектором та істориком Єжи Горинем, але на ній не вказано якогось окремого поховання для німців:
Буквою "A" позначений шталаг VIII E. З фрагментів книг та листів повідомлень Єжи Гориня, а також публікацій польського Інституту Народної Пам'яті, знайдених в Інтернеті, відомо, що він був утворений і почав будуватися восени 1939 року, а будували його полонені – чехи. Табір був поділений на сектори розміром 300 на 300 метрів, відділених колючим дротом. По периметру табору було дві огорожі колючого дроту висотою до 2,6 метра, на бетонних стовпах. Для забезпечення перед втечею в'язнів були побудовані через регулярні інтервали невеликі спостережні вежі, а місцевість поза загорожею на 50 метрів очищалася від дерев і кущів. Пізньої осені 1939 року сюди поступила перша велика партія військовополонених – біля 2-х тисяч поляків. Пізніше тут розміщували радянських військовополонених, і французьких. Перебувало в ньому в різні часи від кількох до кільканадцяти тисяч полонених. Табір як місце ув'язнення проіснував до 13 лютого 1945 року, формально підпорядковуючись комендатурі шталагу VIII C в Жаґані.
Шталаг 308, позначений буквою "B", мав форму прямокутника зі скошеним торцем, шириною 500 метрів і довжиною 1600 метрів. Він з самого початку був призначений для радянських полонених. Розміщений він був поряд шталагу VIII E, на рівному піщаному пустирищі, оточеному лісом. Приготування до його організації розпочалися весною 1941 року, і полягали на огородженні площі колючим дротом і поділі на сектори. Перші полонені тут з'явилися на початку липня 1941 року, а бараки почали будуватися лише восени, і заселятися по мірі готовності. Вважається, що до кінця 1941 року через шталаг 308 перейшло більше 120 тисяч військовополонених, а загинуло їх тут в 41-42 роках більше 20 тисяч. Літом 1942 року комендатура табору перемістилася в Суми і потім Курськ, а в'язнів до кінця року було переведено до шталагів VIII C i VIII E. Сам табір з 1943 року почав використовуватися для інших завдань (скоріш за все – як учбова база для різних, згадуваних вже, військових формувань).
На аерофотознімку, зробленому німцями в 1937 році, видно, що на місці таборів – місцевість з рідколіссям, просвічують білим рясні галявинки з піском, і ніяких споруд:
А ось аерофотознімок з 1953 року, зроблений польським військовим географічним центром, що відповідав за забезпечення військ картами:
На цьому знімку чітко видно бараки на території шталагу VIII E, позначеній на схемі Гориня буквою "A", а в південній його частині – будовані вже радянськими військами артсклади, - так стверджують колишні військові, що служили в цих місцях в 1970-х роках. Північніше окресленої зони "A" – також бачимо якийсь масив (схоже на два сектори, а розміри – 300 на 300 метрів), на схемі ніяк не позначений; на ньому теж видно контури бараків. Виходить, що або в схемі є деякі неточності, або автор схеми отримав з якоїсь причини невірогідну інформацію (очевидно, що отримував він її від радянської військової адміністрації).
Що ж стосується шталагу 308 (зона "B"), то на знімку 1953 року там не видно ніяких слідів бараків; або вони вже були розібрані, або знищені, а територія використовувалася як полігон для танків, оскільки розкреслена дорогами в різні сторони.
На схемі також позначено місця поховань військовополонених: поховання з індивідуальними могилами, позначене буквою "D", розміром приблизно 400 на 500 метрів, та поховання з загальними могилами, Г-подібне, позначене буквою "E" – приблизно на чверть менше по площі від попереднього. Знову таки зі знімка 1953 року видно, що ці поховання, особливо зона "D", прокреслені хаотично якимись дорогами, так само, як зона "B". Не хотілося б так думати, але схоже не те, що захоронення радянських військовополонених не були радянськими ж властями належним чином трактовані. Десь мені зустрічалася інформація, що перепоховань не велося, оскільки на Нюрнберзькому процесі не використовувалися факти і цифри з концтаборів в Нойхаммері-Свєнтошуві.
На такі гіркі думки наводить ще й такий факт, що ніде немає ясної і чіткої офіційної інформації, де ж насправді знаходяться могили загиблих полонених із шталагів VIII E і 308. Ось супутниковий знімок, де я обвів і позначив зони шталагів і поховань, як на схемі Єжи Гориня. Територія поховань "E" і "D" – в даний час просто заросла лісом:
Зверніть увагу, у лівому верхньому куті жовтим трикутником я виділив місце, де встановлено пам'ятник загиблим у Свєнтошувських концтаборах. Від пам'ятника до поховань відстань по прямій трохи менша 5 кілометрів. Зате в обліковій карточці поховання вказано, що воно знаходиться в тому місці, де встановлено пам'ятник ("памятный природный камень высотой до 2 метров"). Вказано також, що на площі 0,008 гектара (8 на 10 метрів) поховано 20 тисяч (!) невідомих полонених, і до цього додається список, в якому наведено персональні дані цих невідомих (ну, це вже просто зразковий "брєд сівай кабили"):
Уявіть могилу: 20 тисяч людей поховані на клаптику розміром 8 на 10 метрів! По такій логіці, це – декілька сотень шарів, на глибину декілька десятків метрів! Тому зрозуміло, що цей папірець – просто формальна відписка, написана в ході якоїсь формальної кампанії, і що про наміри зберегти пам'ять про загиблих якоюсь із сторін-підписантів, російською чи польською, тут і не йдеться. Це також можна побачити зі звороту карточки, де, як вказано на лицьовій стороні, має бути схема захоронень:
На схемі бачимо, що місцехнаходження могил вказане з точністю до 25 кілометрів. Висновки ви можете зробити самі…
Стосовно поховань і їх сучасного стану.
На форумах, що присвячені пошукам загиблих у Польщі, є декілька добровольців-активістів з польської сторони. Вони довгий час займаються питаннями поховань, реально допомагаючи в пошуках та різноманітною інформацією відвідувачам форумів з пострадянських країн.
Нижче – декілька дописів одного з них, Войцеха із Гданська (персональна інформація і контакти – на форумі), які описують стан справ з похованнями.
Повідомлення 1:
Сообщение отредактировано: 25 июля 2008 10:10
Кладбище от Шталага 308 находится на территории полигона, который подчнияется коменданту гарнизона Войска Польского в г.Жагань и у него нужно просить разрешения посетить это место. Оно было известно уже в 50-тые и 60-тые годы, тогда там проводились "разведовательные" эксгумации, которые позволили определить приближенное число похороненых там военнопленных. До 1992 года вся эта территоря занималась советской армией - частями Северной Группы Войск Варшавского Договора и никакого доступа туда не было. Если родственники хотят посетить это место, нужно им рекомендовать визит в музее в Жагане, а его сотрудники обещают помочь организовать визит на месту захоронения - там ничего пока нет, никакого памятника или хотябы памятной таблицы. Поэтому это кладбище не указано в Каталоге захоронений советских воинов на территории Польши и я до сих пор не встретил ни однного снимка из этого места.
Повідомлення 2, теж з форуму http://forum.vgd.ru/:
Сообщение отредактировано: 13 февраля 2008 10:31
Здравствуйте Макисм, трудные вопросы Вы задаете, а я тоже не считаю себя самым лучшим знатаком по этой теме. У меня накопливается опыт по истории захоронений советских воинов, этими вопросами занимаюсь лишь второй год и конечно "фонд" моих знаний нельзя сравнивать с информацией, которая накопленна в ПКК (Польський Червоний Хрест). С другой стороны я выслушал многие рассказы о том, как проводились перезахоронения, говорил со старыми жителями, которые еще помнят те времена, но скоро и этих свидетелей не будет. Я лично считаю, что ПКК может дать самые достоверные сведения, потому что у них находится основной фонд документов относящихся к захоронениям советских воинов. С тем, что и эти сведения не обладают 100 % надежностью - надо согласиться. В местных администрациях находятся списки, которые в связи с изменениями административного деления страны передавались за прошедшие несколько десятков лет из управы в управу - воеводскую, повятовую, гминную. Во всех случаях, когда я говорил со служащими, которыне сегодня держат эти списки, никто не помнит, кто, когда и по какому принципу их составлял. В местных управах тоже нет протоколов эксгумаций - они в ПКК или где то в архивах хранятся и нужен поиск, чтобы их обнаружить - если они вообще составлялись и сохранились. Я сейчас все чаще встречаюсь с положением, что могилы до сих пор еще находятся на своем первоначальном месте. В донесениях ОБД часто дают схемы расположения могил и оказывается, что местные жители и администрация не имеет понятия что эти могилы остались и утверждают, что никаких перезахоронений не было.
Висновок з написаного напрошується наступний. Відношення до загиблих в концтаборах Нойхаммера зі сторони Батьківщини (Союзу, Росії і України), та й польської сторони, таке: скоріше б реальні могили заросли лісом, а зосталися лиш прилизані символи, наприклад "памятный природный камень высотой до 2 метров", - так набагато простіше і дешевше.
Чому за майже 50 років фактично повного володіння польською землею, в якій поховані тисячі людей, що загинули за радянську владу, ця влада ніяк не впорядкувала їх могили – не зрозуміло. Мені на думку спадають лише декілька фраз, які могли б це пояснити, принаймні частково: або/і "людоїдська бездушна система", або/і "людоїдський сценарій", або/і "морально занепале суспільство".
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар