Як я писав у попередніх частинах, всі дані щодо загиблих односельчан почав заносити в таблицю. Передивляючись список з сайту села, звернув увагу на повтори: "Прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, українець,мобілізований у 1944р., рядовий. Пропав безвісти 7.09.1944 р.". Перерахував – таких аж 39 записів із 136! Я шокований! Як така кількість призовників з одного села може пропасти безвісти в один день?
Виявляється, може. Розказую.
Пошук в ОБД Подольська дає додаткову інформацію. Декілька тижнів після звільнення Львівщини, а саме 22-24 серпня 1944 року, Мостиський райвоєнкомат вів призов мешканців району, народжених, в основному, в 1920-1925 роках. Велика група новобранців з Малнова та Старяви була направлена на службу в 10-й гвардійський стрілецький полк 6-ї гвардійської стрілецької дивізії. І ось 26.09.1944 командир цього полку полковник Прошин і начштабу майор Паршенок в донесенні повідомили, що в полку 07.09.1944 загинули безвісти 117 чоловік, а в їх числі 45 щойно призваних з Малнова, і 26 зі Старяви (тобто всі новобранці). Шок!
Ось це донесення, перший і останній листи:
Прошу читача не поспішати, а усвідомити до кінця написане. Новобранці з Малнова (45 осіб) і Старяви (26 осіб), які були вперше призвані на військову службу, і направлені в цю 6-у дивізію, всі загинули безвісти через два тижні після призову! Причому це відбулося не в хаосі перших днів війни, а в її завершальний період, коли радянські війська мали повну перевагу в людях і техніці, і гнали німців по всьому фронту!
Питається, що такого могло відбутися? Яка така бійня чи різня, щоб їх всіх до одного побило чи порозкидало так, що й слідів не лишилося, і поховати не було б кого?
Вивчаючи донесення, звернув увагу на 5 сторінку: в самому кінці списку вказано, що декількох чоловік вбито в Польщі, біля села Руда Опатувського району чи повіту. Значить, 7 вересня 44-го дивізія була в цьому районі. Дивлюся на супутникові знімки в Ґуґлі, шукаю Ruda, знаходжу Ruda-Mielonek біля Лагува (Łagów), – місцевість як у нас на Яворівщині, нема великих рік (переправ), гір…
На сайті дивізії знаходжу:
Командиры дивизии
28.06.1943 - 16.08.1944 ген.-майор Онуприенко Дмитрий Платонович
17.08.1944 - 02.09.1944 п/полк. Мадатян Матевос Аристархович
03.09.1944 - 09.05.1945 полк. Иванов Георгий Васильевич
Період змін керівництва…
Далі, про участь дивізії в бойових операціях написано таке:
07 - 08.1944 участвовала в Львовско-Сандомирской наступательной операции
01 - 02.1945 участвовала в Сандомирско-Силезской наступательной операции
Тобто на початку вересня 44-го якихось серйозних дій на цій ділянці фронту не було, а була перерва між наступальними операціями.
Шукаю про Львівсько-Сандомирську операцію у Вікіпедії (вільній енциклопедії):
Льво́вско-Сандоми́рская опера́ция (13 июля – 29 августа 1944) – стратегическая военная операция вооружённых сил СССР против войск нацистской Германии и Венгрии во время Великой Отечественной войны с целью oсвобождения Западной Украины и занятия Юго-Восточной Польши.
Мало інформації. Читаю далі:
Расстановка сил
* 1-й Украинский фронт (командующий И. С. Конев). В него входили 13-я армия, 18-я армия, 38-я армия и 60-я армия, 1-я гвардейская армия, 3-я гвардейская армия, 5-я гвардейская армия, 4-я танковая армия, 1-я гвардейская танковая армия, 3-я гвардейская танковая армия, две конно-механизированные группы и 1-й Чехословацкий армейский корпус — всего к 13 июля 80 стрелковых и кавалерийских дивизий, 10 танковых и механизированных корпусов и 4 отдельные танковые бригады (1,2 млн человек, 13 900 орудий и миномётов, 2200 танков и САУ). Авиационную поддержку оказывала 2-я воздушная армия, имевшая в своём составе 2806 самолётов.
* 4-й Украинский фронт (командующий И. Е. Петров) — создан 30 июля 1944 для наступления на карпатском направлении. Во фронт включены из 1-го Украинского фронта 18-я армия и 1-я гвардейская армия. Для авиационной поддержки придана 8-я воздушная армия.
* Группа армий «Северная Украина» (командующий Й. Гарпе). В неё входили 1-я немецкая танковая армия, 4-я немецкая танковая армия и 1-я венгерская армия — всего к 13 июля 42 дивизии, из них 6 танковых и моторизованных (900 тыс. человек, 6300 орудий и миномётов, 900 танков и штурмовых орудий). В ходе операции в группу армий также были включены дополнительно 17-я армия, 24-й танковый корпус, а также 11 пехотных дивизий, 2 танковые дивизии, дивизия Ваффен СС "Галичина" из галичанских добровольцев-националистов и несколько отдельных частей из Германии. Авиационную поддержку оказывал 4-й воздушный флот, имевший в своём составе 700 самолётов.
Як бачимо, перевага радянських військ очевидна: на чверть більше людей, вдвоє більше гармат, в два з половиною рази більше танків, і вчетверо – літаків.
Але подробиць про бойові дії у Вікіпедії – немає. Тому іду на сайт "60 лет великой Победе" – додаток до офіційного сайту міністерства оборони Росії.
Тут написано вже більш детально:
Новую попытку ликвидировать сандомирский плацдарм гитлеровцы предприняли в районе так называемого лагувского выступа. Ударами двух танковых корпусов по сходящимся направлениям враг намеревался окружить советские войска в районе Лагува. Особого ожесточения бои достигли 26 августа. Ценой больших потерь гитлеровским войскам удалось захватить горный кряж северо-западнее Опатува и вклиниться в оборону 13-й армии на 6-7 км. В результате ответных ударов 4-й танковой, 5-й гвардейской и 13-й армий часть фашистских сил подверглась окружению и уничтожению. На этом закончились попытки гитлеровского командования сбросить советские войска с западного берега Вислы в районе Сандомира.
Ось карта-схема операції, а згадуваний Лагув – зліва вгорі – на самому вершечку виступу фронту, який різко видався на північний захід:
В конце августа войска 1-го Украинского фронта, отразив все контрудары противника, успешно завершили Львовско-Сандомирскую операцию. В соответствии с директивой Ставки Верховного Главнокомандования от 29 августа они перешли к обороне на достигнутых рубежах. Однако напряженность боев в районе Сандомира не ослабевала. Противник все еще стремился ликвидировать крайне опасный для него плацдарм, хотя решение этой задачи для него было явно непосильно.
Тобто, після 29 серпня – закопали техніку, заховалися у бліндажі, нікого не підпускаємо, людські втрати поодинокі, лише від випадкової сліпої кулі: йде т.зв. окопна війна.
Отже, підсумовуючи, маємо:
- в липні 1944 року розпочалася Львівсько-Сандомирська наступальна операція
- радянські війська наступали, маючи більш ніж двократну перевагу в гарматах і танках, чотирикратну в літаках, і лише на чверть – перевагу в людях (1,2 млн проти 0,9 млн)
- 27 липня 1944 року звільнено Львів
- 22 та 24 серпня 1944 року в Мостиськах райвоєнкомат призиває між іншими 45 хлопців з Малнова і 26 зі Старяви
- ці призовники, в основному 20-річні (1920-1925 років народження), які раніше в війську не служили, були направлені не на навчання, а всі зразу як поповнення в 6 гвардійську стрілецьку дивізію, а там їх направили в 10-й полк
- 10-й полк 6-ї дивізії на той момент знаходився на самому вістрі наступу, найзахідніше, в районі Лагува
- 26 серпня 1944 року в районі Лагува відбулися найбільш жорсткі бої – відбито безуспішні контратаки німців
- 29 серпня 1944 року наступ радянських військ зупинився, і вони перейшли до оборони
- 7 вересня 1944 року відбувається щось, що всі згадані 45+26 новобранців-земляків разом із 46 ветеранами 10-го полку, - зникають безвісти
- донесення про ці втрати складено 26 вересня 1944 року
- після 7 вересня і до 26 вересня 1944 року в 10-у полку загинуло лише 6 чоловік
Або ще стисліше: коли 2-місячна наступальна операція вже видихалася і було ясно, що рух радянських військ вперед ось-ось зупиниться, радянське командування, маючи найбільшу потребу в людях (порівняно з військовою технікою), призиває новобранців і направляє їх, ненавчених, в частину, що веде наступальні бої на самому вістрі фронту, де його лінія найбільш видається на захід і де для німців найбільш вигідне місце для контрудару, а через два тижні після призову ці новобранці там гинуть безвісти. Тобто, відбулося сплановане масове вбивство.
А 6-а дивізія, доукомплектована черговим гарматним м'ясом, пішла далі, добивати німця. Тим же воїнам, що залишилися живими, і бачили безглузді людські втрати, залишалося лише зціпити зуби і піднімати свій бойовий дух піснею дивізії:
Уявляючи тодішні порядки, я цілком допускаю, що ця різня новобранців відбулася не 7 вересня, а раніше, можливо навіть і 26 серпня, під час контратаки німців; ну а в документах могли записати пізнішу дату, 7 вересня, як кажуть зараз, з політкоректності… Інформація про схожі випадки, коли фальсифікувалося будь-що в угоду чистоті і чіткості лінії компартії, час від часу доходить до нас.
Найбільше, що в цій історії є дикого, то це просто-таки людоїдський сценарій для новобранців, від якого вони не могли відступитися і тому не мали жодного шансу вижити; спрощено приблизно так: ага, новобранець? відсиджувався, гад, в тилу? ану шуруй на передову, там швидко німець навчить!
Я з тим спрощеним сценарієм, звичайно, перегинаю, але дуже вже мене зачепило, бо є приклад і протилежного підходу. З книги "Українська дивізія "Галичина" (тут короткий опис), написаної Вольфом-Дітріхом Гайке, який був начальником її штабу від початку формування аж до завершення бойових дій, можна дізнатися, що формування дивізії "Галичина" почалося весною 1943 року, перші відібрані добровольці були направлені в учбові табори на навчання 18 липня 1943 року, а в перший бій дивізія вступила лише під Бродами 18 липня 1944 року, і то вимушено, бо для неї планувалася спокійніша ділянка фронту під Івано-Франківськом. Оцініть різницю у підходах до введення новобранців в бій: перед фронтом – цілий рік навчань! І це не вигадка, я зі слів колишнього вояка цієї дивізії знаю, що їхній підрозділ перед Бродами перевезли з учбової частини в Німеччині до Нойхаммера, де на полігоні шість тижнів вони готувалися до боїв.
Забігаючи наперед, скажу, що в другій половині 1950-х років працівники райвійськкомату і КДБ перевіряли, чи дійсно всі перелічені в донесенні 10-го полку загиблі – дійсно загинули, чи не з'явилися дома через деякий час після війни. Виявили 2-х жителів Старяви, які на той момент були живі і проживали в селі, а ще 1 – числився таким, що здався в полон. З Малнова ж – ніхто не повернувся, всі так і залишилилися в статусі загиблих безвісти, і могили їхні невідомо де. А ті хлопці зі Старяви напевно залишили якісь свідчення про те, що і як відбулося в 1944 році з ними і земляками в 10-у полку біля Лагува, проте я таких свідчень не знайшов.
Співставляючи списки, я виявив деякі неточності в двох записах, так що до списку загиблих 7 вересня 1944 року, який на сайті Малнова, можу добавити лише 4 знайдених мною нових записи:
Даниляк Іван Іванович __.__.1926
Дорош Іван Андрійович __.__.1921
Івашко Микола Миколайович __.__.1918
Мацух Олексій Петрович __.__.1914
При вивченні документів і співставленні дуже часто зустрічаються розбіжності або помилки в написанні прізвищ, імен, дат народження, тому хочу зауважити, що наведені тут дані про загиблих не слід сприймати як остаточні, а лише як зачіпку, з яким записом чи прізвищем слід попрацювати більш детально, вивчити і уточнити всі джерела, щоб вже напевно ідентифікувати конкретну людину.
Зараз модно ставити на сайтах ґаджети для різноманітного опитування, з питаннями для забивки баків типу яка мобіла крутіша або який кандидат в президенти виведе нас на рівень вище Америки. Я ж попрошу тебе, читачу, подумки визначитися, для себе, вибрати відповідь на питання: яка ж конкретно могла би бути причина такої масової загибелі моїх односельчан?
А сам я пропоную такі варіанти:
- винні німці-сволота – підозрюючи, що не все так просто і однозначно в причинах війни (хоча б приймаючи до уваги "День М" чи "Ледокол" чи "Самоубийство" Суворова-Різуна), – не більш за інші з наведених тут причин; німці винні тільки в тому, що були одною із сторін війни
- випадковість – навряд чи, – якщо покопати по інших місцевостях, то описана тут картина не буде поодинокою
- гостра потреба фронту в людях, або інша велика необхідність – навряд чи, це ж діялося не під Москвою в 1941 році, а в набагато більш виграшних для радянської сторони умовах
- тупість або придуркуватість командирів – навряд чи
- безпорядок або безвідповідальність – навряд чи
- звичайна халатність або пофігізм якогось окремого командира при прийнятті рішення – можливо, але малоймовірно
- гонка командування (за медалями, за кар'єрою, від гніву вищих керівників) – цілком можливо
- наслідок встановлених пріоритетів системи, яка життя людське в ніщо не ставить (як у пісні: "… сегодня нам нужна одна победа, …мы за ценой не постоим") – цілком можливо
- зловтішний чи зловмисний задум при прийнятті рішення (наприклад, урівняти западенців і східняків в їхньому горі від втрат рідних і близьких, для подальшої скорішої асиміляції народів Союзу) – знаючи, під якими гаслами, як і якими методами вирізалися еліти в Росії після революції 1917 року, або й просто селяни, як в тій же Тамбовській губернії, та й про методи НКВД в Західній Україні після війни – цілком можливо
- геноцид українців – пам'ятаючи, як і для чого організовувався Голодомор, - цілком можливо.
Багато хто може так сказати: навіщо це написано, кому це цікаво, вже стільки років пройшло, все забулося, життя йде зараз, і що це нераціонально, і багато ще яких слів і фраз, - ми кожен день чуємо щось подібне з усіх боків, бо переважна маса народу так і думає. Але тоді хочу поставити запитання, і нехай "раціональні" дадуть на нього відповідь: чому до цього часу євреї не хочуть забувати про злочини, скоєні у війну проти них, і навіть зараз продовжують шукати документи, щоб засудити КОНКРЕТНИХ злочинців за КОНКРЕТНІ злочини (наприклад, зараз, у Німеччині, судять Івана Дем'янюка)? Виходить, що у них є якісь резони. А оскільки ми на них весь час рівняємося в матеріальному житті (правда, щось досі ніяк не зрівняємося), то, може, причина не тільки в матеріальному, і пора би вже починати рівнятися також і в інших сферах?
Ну й наостанок, пропозиція.
Якось так склалося, що мої родичі та, відповідно, і я, - не були в перших рядах серед активістів села. Крім того, переїзд на навчання в місто, а потім "своя сім'я-робота-квартира-дача" в стороні від батьківської домівки – також не сприяли такій активності, і на багато речей просто не зверталося уваги, не зналося про них, а полишалося якраз на активістів. І ось зараз, коли вник в цю тему, то подумав, що не кожного дня випадають роковини загибелі такої великої для одного села групи людей – третини з тих всіх, що війна забрала. Про це, звичайно, відомо, але на цьому не наголошується. Але це є дуже важливим. Тому пропоную: а чому б у Малнові і Старяві не ввести у звичай якимось чином відзначати день 7 вересня як день трагічний і повчальний, щоб жахи війни чи її уроки пам'яталися не в загальному, розпливчато, так ніби за спливом часу нас це вже мало стосується і всі уроки з цього вже винесені, а виокремлено, адже це – конкретний випадок раптової великої і непоправної втрати й одночасно покарання від сил, що їх в деякій мірі ми самі й спровокували, як нація чи суспільство своїми молодістю, наївністю, довірливістю, простотою, і таким іншим.
Наголос тут роблю на слово "уроки", бо хіба хтось дав нам гарантію, що більше таких втрат чи кар не буде?
Зрозуміло, що коли у битві сходяться потужні сторони, то траву під ногами геть витопчуть, або просто випасуть. Але якщо це усвідомити і завбачливо, місцями, засадити поле з травою колючим чагарником, щоб війська сторін не могли розгорнути свої лави, то з'являться шанси, що битва відбудеться або десь збоку, або пройде з легшими наслідками.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар