Як я шукав, де загинув мій дід. Частина 6. БАБИН БРАТ

Розмови з рідними і односельцями, та різноманітні трактування прізвищ, офіційні й вуличні, навели на думку звести всі наявні дані до таблиць, а потім отримані з різних джерел – співставити.

Цих джерел – три: сільський список загиблих, та списки, складені мною при перегляді реєстрів шталагу 308 в Нойхаммері, і при пошуку в базах Подольська. Щодо останньго, то довелося пофантазувати при написанні варіантів назви села, аби по максимуму зробити вибірки з бази.

Ось ці назви: малнив, мальнив, мавнив, маленив, мавнев, малныв, мальний, мальник, мальныв, мауныв, малнов, мальнов, малинов, мальнев, малнин, і ще випадково зустрів – малуит.

І ось, коли одного разу почав переглядати списки, виявив, що в них ніде немає запису про брата моєї баби Катерини (дружини діда Григорія), який також загинув на війні - Івана.

Він, як і мій дід Гигорій, був призваний на збори перед самою війною, 18 травня 1941 року. І, по переказах, знаходився на момент початку війни в Перемишлі. Один із старожилів повідомив, що в Перемишлі в цей час знаходився також і дід – треба буде це перевірити!

Ну а далі – справа техніки. Знайдено:
"Панилик Иван Веткоевич/Федорович", народжений 23.04.1911, полонений 26.06.1941 в с. Лядська Воля (видно, в загальному хаосі пробирався додому, та лише трохи не дійшов – до Малнова залишилося 12 км по прямій!), відмітка шталагу VIII E (308), переведений 18.10.1941 в Альт-Древітц, шталаг VIII C, де "погиб в плену" 09.11.1941, там мабуть і похований.

Ось скани особових карток:

А ось супутникове фото цього захоронення (колись Альт-Древітц у східній Німеччині, а тепер Костшин над Одером і західній Польщі):

Вічна йому пам'ять!


Те, що в перші дні війни був величезний хаос, відомо із багатьох спогадів, надрукованих і усних. Союз готувався до війни з німцями, мобілізував юрми людей, а військове командування цих ненавчених і беззбройних людей послало в прикордоння, можливо і не воювати, а просто з метою будувати укріплення. А вийшло – послали просто на убій!

Багато людей в цьому жахливому безладі старалися добратися до своїх, до дому. Хтось доходив, інших вбивали, когось ловили і відправляли в пересильний табір, а ще, хто мав везіння, то їхні рідні витягували їх із тих таборів.

Я знаю про такий випадок, розповідала два роки тому в Залужжі одна старша, нині покійна, жінка – Анастасія Компричевська (дів.Мурин): вона зуміла забрати з табору сестриного чоловіка (дружина побоялася, бо мала на руках двох малолітніх дітей); на хабар німцям – спекла декілька, до десяти буханців (сільських! як колись пекли і печуть зараз у нас) хліба, і два дні добиралася до того табору в Польщі, несучи хліб на спині, в лантусі.

А ось іншим моїм землякам – не судилося, їх вбили, коли вони тікали з полону:

 

От такі долі людські...