Як я шукав, де загинув мій дід. Частина 8. КОНЦТАБОРИ І ПОХОВАННЯ

В частині 4 цієї розповіді (ШТАЛАГ 308) я писав, що собою являв концтабір в Нойхаммері-Свєнтошуві. Свою тодішню розповідь завершив відомостями про перенос концтабору частково в Жагань, а частково під Суми, і також повідомляв, що там залишилася учбова база для підготовки різноманітних формувань, які воювали на стороні німців: турецьких, хорватських, кавказьких, а також української дивізії Ваффен-СС "Галичина". Щодо останнього, то зверніть увагу, якою мінливою і безжальною до слабших, незформованих націй буває політика, і якою буває іронія долі: українські хлопці вчилися воювати під німецьким керівництвом в тому ж самому місці, де два роки перед тим масово гинули в німецькій же неволі їхні брати!

За цей час назбиралося достатньо додаткової інформації, і тому я хочу доповнити історію концтаборів Нойхаммера-Свєнтошува, та внести деякі уточнення щодо поховань в'язнів.

Як я шукав, де загинув мій дід. Частина 7. МАСОВЕ ВБИВСТВО

Як я писав у попередніх частинах, всі дані щодо загиблих односельчан почав заносити в таблицю. Передивляючись список з сайту села, звернув увагу на повтори: "Прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, українець,мобілізований у 1944р., рядовий. Пропав безвісти 7.09.1944 р.". Перерахував – таких аж 39 записів із 136! Я шокований! Як така кількість призовників з одного села може пропасти безвісти в один день?

Виявляється, може. Розказую.